19-10-2011 11:43

Завтра у Львові Юрій Щербак представить свій новий роман

Презентація книги Юрія Щербака у Львові
фото: glavcom.ua

Завтра, 20 жовтня, у Львові відбудеться презентація роману «Час смертохристів: міражі 2077 року» Юрія Щербака та творчий вечір автора в рамках фестивалю «Рідне слово дане Богом». Про це повідомила прес-служба Львівської міської ради.

 Презентація відбудеться о 16.00 у конференц-залу Львівського палацу мистецтв (вул. Коперника, 17).

Модератором зустрічі виступить Михайло Слабошпицький.

Організатором заходу є Асоціація видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини.

Довідка.

Юрій Щербак – український письменник, сценарист, епідеміолог, публіцист, політик, діяч екологічного руху, дипломат, автор близько 100 наукових робіт і двох десятків книг. Доктор медичних наук. Лауреат Літературної премії ім. Яновського (1984).

Leopolis News

Назад

Додати коментар

Коментовано: М. Григорчук | 21-05-2012

Ю. Щербак
“Час Смертохристів”,

Спроба Рецензії

Ця ошатно видана у видавництві «Ярославів Вал» книжка, попри відлякуючу назву, викликає інтерес, насамперед тим, що її автор відомий письменник, лікар і дипломат робить сміливу спробу заглибитись у прийдешні часи, які чекають попереду на людство і на Україну через 66 років. Якби у цій цифрі була ще одна шістка (широко вживана сатанистами), то відповідь була б очевидною. Проте події у теперішнім нестабільнім світі розгортаються з такою швидкістю і вже набувають таких рис, що дочекатись до наступної шістки було б явною утопією. Наступає час людей зі зруйнованими мораллю і відповідальністю перед Богом (новолюдей) – «час смертохристів, які повірили в смерть Христа-людини і неможливість його воскресіння».
Автор маючи за плечима великий досвід дипломатичної і письменницької роботи за сім місяців вочевидь наполегливої праці зумів явити читачу плоди своїх геополітичних роздумів, завуальованих під виглядом фантастичних видінь майбутнього України і світу. За перипетіями майбутнього 2077 року вгадуються поточні події, коли Україна, проголосивши доктрину не приєднання до блоків («моя хата з краю»), або одночасного вступу до двох блоків «двовекторність», постає нічийною територію, «чорною дірою європейської безпеки», звабливою до поділу світовими хижаками, де «можна безкарно вбивати людей й випробовувати нові системи зброї».
Чи не найбільш вражаючим епізодом у творі є моменти, коли «делегація Орди привезла Гетьману розкішні подарунки: соболині хутра,…» і ставить вимоги «… до початку саміту ... у Батий-граді, що має відбутись 21 грудня, у день народження Сонця Сходу…(Сталіна?), Україна припиняє своє існування як геополітичне утворення, стає Великим Київсько-Дніпровським улусом Чорної Орди…. Якщо виконаєте нашу першу вимогу, ви стаєте Великим Ханом і отримаєте ярлик на володіння улусом зі збереженням усіх привілеїв та нагород». І причина ніби проста: «Мохамад-бек за будь-яку ціну хоче принести відрубану голову України на блюді – тоді він точне стане наступником …Кара-хана». І хоча головний герой твору, генерал Гайдук, голова ради національної безпеки, який пропрацював тривалий час на Заході, радить гетьману негайно вступити в переговори з “Конфедерацією північноамериканських держав” та “Організацією глобальної безпеки” (бо вони наші природні союзники і втрата для них України – це втрата половини Європи), керманич дає йому зрозуміти, що «від тих, хто при владі, не залежить нічого», що «над усіма стоїть Сірий Князь, і що він скаже, те зроблю я – гетьман України», бо владу повністю перебрали «сірі, кримінальні бригади», які «жорстко контролюють життя, всі стратегічні й кадрові рішення».
Автор моделює навіть ситуацію, коли написи прикордонної служби говорять в'їжджаючим, що вони на території «великої слов’янської єдності» і тому перевірки проводяться «спільними російсько-українсько-казахськими командами». Яскраво підмічено поведінку власного чиновництва, яке несинхронно плямкає губами слова державного гімну й дратується при словах «…згинуть наші воріженьки, як роса на сонці…».
Устами одного з героїв, автор задає запитання: «Що сталося з цією землею, яка добровільно відмовилася від свободи?». І устами іншого дає відповідь: «Заражена кров Московії стільки століть отруювала Україну, що врешті-решт сталися незворотні зміни». І на природне запитання як же бути, доходить думки, що “тільки великою кров’ю можна змити ганьбу, в якій животіє Україна”. І далі в роздумах: «Ну добре. Повалили владу. Що потім? Яку Україну будувати? Президентську, парламентську, революційно-диктаторську? Яку економіку? Одержавлену? Приватну? Що робити з боргами? З адміністративним поділом? З корупцією?»… Багато запитань, відповіді на які, автор залишає читачу.
Рокуючи над долю власної країни, автор не зміг не заглянути у сусідні. Вимальовується мрія поляків бачити об’єднану польську-українську-литовську державу, яка могла б бути дуже впливовою частиною Європи. Яскраво описано, як святкування Курбан-Байрама в Москві на Червоній площі завершується взяттям Кремля і поверненням «Імперії Двоголового Орла» до сімї тюркських народів. ЇЇ територія переходить до «Піднебесної Імперії та Чорної орди», а м. Сузаль стає столицею «автономного російського улусу».
Знаючи секрети дипломатичної пошти, автору, мабуть, важко було утриматись, щоб не передати дух цих документів, хоча букви, зрозуміло, в творі інші. За багатьма дійовими особами роману десь вгадуються реальні прототипи і події майбутнього перекликаються з сучасними. Цим автор до деякої міри перетинається зі спробами Павла Загребельного у «Стовпотворінні», Марічки Матіос в «Містер і місіс Ю-ко в країні укрів», чи Ліни Костенко в «Записках українського самашедшего» відгукнутись на поточні події завуальованими засобами.
Автор – майстер у видумуванні абревіатур (УВКФД, СДОР, ЄДРОН, КОНАР, ВІРУ, УСРАН тощо. УСРАН, наприклад, позначає Українську секцію російської Академії наук). Проте їх густина в тексті твору швидше заважає його сприйняттю. Зустрічаються і лайливі слова: facken you, ..рана розвідка, …івна варті etc, що певно мали б передавати емоційний стан героїв твору в непростих ситуаціях.
Загалом сюжет за напругою і драмою людських взаємин – шекспірівський. Автор стало зберігає напругу в тесті, ставить героїв у безвихідні ситуації, утримуючи читача живою цікавістю, що буде далі. Інакше і не може бути на порозі передбачуваної автором 4-ої глобальної війни у взаємопов’язаному світі, коли сильні світу цього втративши віру, страх і самообмеження поринають в обійми Тьми.
Цей незвичний за стилем твір Юрія Щербака є не тільки пророцтвом, а й попередженням, застереженням, яскравим сценарієм, що може відбутись, якщо йти шляхом Смертохристів.

М. Григорчук, фізик, Київ